Остеохондроз міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта

низька рухова активність — стосується людей, провідних сидячий, пасивний спосіб життя;

виконання фізичної роботи, підняття тягарів (часто виникають міжхребетні грижі), заняття важкою атлетикою;

неправильна постава і ходьба;

вроджені дефекти хребта, скелета в цілому, нерівномірність розвитку кістково-м’язової системи;

плоскостопість. В нормальному стані звід стопи амортизує навантаження при переміщенні; у людей, страждаючих плоскостопістю, все навантаження припадає на міжхребцеві диски, що викликає більш швидке руйнування останніх;

тривале перебування в незручній позі;

генетична схильність, спадкова крихкість хрящової тканини;

травми спини, особливо попереково-крижового відділу;

інфекційні захворювання (наслідок туберкульозу, остеомієліту);

захворювання ендокринної, серцево-судинної і травної системи;

запальні процеси, захворювання суглобів хребта (хвороба Бехтерева, ревматоїдний артрит);

гормональні порушення, зміни обміну речовин, складу крові;

неправильне харчування, режим дня, нестача корисних речовин;

вікові зміни (з віком хребці та диски втрачають рухливість і еластичність);

Вищевказані причини впливають на втрату еластичності міжхребцевих дисків. Деформовані диски при фізичних навантаженнях, різких рухах зміщуються в бік.
Так виникає дискова грижа.
При цьому відсутність хрящової прошарку між хребцями веде до здавлення, скорочення відстані між ними. Це тягне за собою обмеження і запалення корінців спинномозкових нервів (так званий синдром «кінського хвоста»).

Рис.: ішіас
Защемлення нервів у результаті остеохондрозу викликає корінцевий синдром:

в попереку виникає стріляючий біль;

виникає порушення чутливості шкірних покривів на ногах;

зниження сухожильних рефлексів;

мерзлякуватість нижніх кінцівок та спазм артерій стоп;

Спина втрачає гнучкість, а зміни положення тіла і підвищення навантаження на хребетний стовп викликають больові відчуття, змушуючи хворого не робити різких рухів.

Деформаційні процеси, викликані остеохондрозом, тягнуть за собою обмеження рухливості, труднощі в згинаннях, спазми поперекових м’язів.

У внутрішньому шарі фіброзного кільця утворюються тріщини, драглисте ядро починає в них проникатиме і дратувати розташовані там нервові закінчення.
З’являються первинні ознаки деформації міжхребцевих дисків:

рефлекторно-больові синдроми, у тому числі болю в області серця;

при фізичних навантаженнях, різких рухах виникають дискомфорт і слабкі болі в області попереку, спини і сідниць.

Болі при остеохондрозі 1 ступеня можуть бути стабільними (люмбалгія) або стріляючими (люмбаго). Такий біль, як правило, не викликає занепокоєння і не проявляється в інших умовах.

Хребет стає невластиво рухомим, може відчуватися холод або жар в області поясници.Симптоми попереково-крижового остеохондрозу набувають яскраво виражене забарвлення, болі стають відчутними.

Відбувається розрив фіброзного кільця і видавлювання драглистого ядра за його межі, утворюється грижа диска. Якщо ядро пролабує (видавлюється) у бік хребетного каналу, відбувається здавлювання корінців спинномозкових нервів, судин.

Рис.: протрузія міжхребцевого диска
Розмір виступу досягає 1-5 мм, що викликає подразнення нервових корінців, больовий синдром, що виникає при подразненні нерва в різних положеннях тіла.
Протрузія супроводжується:

источник

Остеохондроз – це захворювання хребта, в основі якого лежить первинний дистрофічно-дегенеративно-деструктив- ний процес у міжхребцевому диску (МХД), з подальшим розвитком реактивних і компенсаторних змін у міжхребцевих суглобах і зв’язковому апараті, а потім у тілах суміжних хребців і, як результат, тотальне ураження всіх елементів хребтово-рухового сегмента.

На сьогодні люди віком до 45 років найчастіше обмежують свою активність внаслідок постійного болю в спині та шиї. Поширеність хронічного болю в спині складає 26-32% серед дорослого населення. У структурі захворюваності з втратою працездатності дорослого населення більше 50 % складають захворювання периферичної нервової системи. Серед інвалідів із захворюваннями периферичної нервової системи у 80% випадків спостерігаються вертеброгенні ураження.

Етіологія. За сучасними уявленнями, остеохондроз відноситься до групи поліетіологічних захворювань. Це хронічне системне ураження сполучної (хрящової) тканини, що розвивається на фоні існуючої вродженої або набутої функціональної (переважно метаболічної) її недостатності.

Найбільш поширеними є інволюційна і мікротравматична теорії розвитку остеохондрозу. Згідно з інволюційною теорією, причиною захворювання є старіння та інволюція міжхребцевих дисків. Мікротравматична теорія передбачає, що травми хребта можуть носити як етіологічний, так і провокуючий характер у розвитку захворювання. У розвитку остеохондрозу надається значення спадково схильним біохімічним, гормональним, нервово-м’язовим та імунологічним порушенням, а також аномаліям розвитку хребта, які можуть впливати на особливості клінічного перебігу захворювання. Певна роль відводиться й екзогенним чинникам, зокрема переохолодженню, під впливом якого виникають аутоімунні розлади або розвиток рефлекторного спазму артерій, що живлять нервові корінці і хребтові сегменти.

Біомеханіка і фізіологія хребцево-рухового сегмента (ХРС). Хребтовий стовп складається з хребців, сполучених між собою МХД, масивним зв’язковим апаратом і парними дуговідростковими суглобами. МХД з прилеглими до нього хребцями утворює структурно-функціональну одиницю – хребцево-руховий сегмент (рис. 7.19).

Провідну роль у біомеханіці ХРС і хребта в цілому відіграє МХД, який виконує наступні функції: з’єднання тіл хребців, забезпечення рухливості ХРС, оберігання тіл хребців при перевантаженнях і травмах (амортизація).

МХД складається з пульпозного ядра, що знаходиться в його центрі, і фіброзного кільця, що оточує це ядро. Пульпозне ядро – це еліпсоїдне безсудинне утворення, що складається з міжклітинної речовини. До складу міжклітинної речовини входять протеїни, мукополісахариди (глюкозаміноглікани), гіалуронова кислота, вода. З віком відбувається деполімеризація полісахаридів, ядро втрачає пружність.

Фіброзне кільце складається з дуже щільних сполучнотканинних пластинок, що переплітаються, які розташовуються концентрично навколо пульпозного ядра. Фіброзне кільце об’єднує тіла хребців і МХД в єдине ціле.

Рухи хребта здійснюються в наступних площинах: згинання та розгинання – в сагітальній, бічні нахили тіла – у фронтальній, обертальні – по осі хребта.

Рис. 7.19. Схеми будови хребтового стовпа та міжхребцевого диска

Патогенез остеохондрозу. Залежно від поширеності процесу в сегменті і ступеня порушення функції сегмента виділяють стабільну або нестабільну форми захворювання.

У патогенезі розвитку клінічних проявів остеохондрозу має значення стадійність дистрофічно-дегенеративних змін у МХД. Виділяють три стадії остеохондрозу (Μ. І. Хвисюк, О. І. Продан):

• • стадія внутрішньодискових переміщень пульпозного ядра в межах неушкодженого фіброзного кільця;
• • випинання пульпозного ядра за відсутності розривів фіброзного кільця – протрузія диска (найчастіше у бік задньої поздовжньої зв’язки, де фіброзне кільце має найтоншу будову);
• • стадію випадання ядра через зруйноване фіброзне кільце – грижу (грижа диска).

Розвиток остеохондрозу хребта починається з дегенерації пульпозного ядра – деполімеризації полісахаридів. Ядро зневоднюється і розволокнюється, втрачає пружність і розпадається на окремі фрагменти. Фіброзне кільце стає крихким, у ньому виникають радіальні розриви і відшаровування на різній відстані. Якщо пружність ядра якоюсь мірою збереглася, ослаблене фіброзне кільце не в змозі протидіяти тенденції ядра до розширення при осьовому навантаженні. Фрагменти ядра, проникаючи в тріщини фіброзного кільця, розтягують і випинають його зовнішні шари. Випинання фіброзного кільця може бути вентральним, в губчасту речовину тіла хребця, через розриви гіалінової пластинки, утворюючи вузли або грижі ІІІморля, а також у бік хребтового каналу, спричиняючи компресію нейросудинних утворень. Вказані структурні зміни характерні для стабільної форми остеохондрозу (рис. 7.20).

У завершальній стадії процес може вирішитися кількома шляхами: заміщенням елементів дегенерованого МХД сполучною тканиною з формуванням фіброзного анкілозу і знерухомленням хребтово- рухового сегмента, мимовільним вправленням або аутолізом тканин МХД, що випали у хребтовий канал, формуванням рубцево-спайкового процесу в хребтовому каналі навколо фрагмента МХД, дифузним ураженням фіброзного кільця і виникненням нестабільності в ХРС (нестабільна форма остеохондрозу). Нестабільність хребта – це клініко-рентгенологічний синдром остеохондрозу, що виявляється функціональною неспроможністю хребта, особливо в умовах статикодинамічного навантаження, і характеризується надмірною патологічною рухливістю в горизонтальній площині з подальшим зсувом одного хребця по відношенню до іншого, що призводить до порушення його стійкості.

Рис. 7.20. Стадійність дистрофічно- дегенеративних змін у міжхребцевому диску: А – початкова дегенерація диска; Б –випинання (пролапс) диска; В – формування грижі диска (секвестрація диска)

Розрізняють три стадії нестабільності (Μ. І. Хвисюк, 0.1. Продан):

I стадія – дискогенна, при якій дегенеративний процес поширюється дифузно тільки в тканинах диска і спостерігається патологічна рухливість хребця в горизонтальній площині;

II стадія – дискартрогенна, при якій, окрім диска, до процесу залучаються дрібні дуговідросткові суглоби хребта, зв’язки та м’язи;

III стадія – дискартроостеогенна, коли вражаються вищеперелічені структури і дуга хребця з її розсмоктуванням, сповзанням хребця наперед – дегенеративний спондилолістез.

Клінічні прояви остеохондрозу зазвичай виявляються, коли патологічний процес переходить на задні відділи фіброзного кільця і задню поздовжню зв’язку, які багато забезпечені закінченнями синувертебрального нерва, що складається з симпатичних і соматичних волокон. Больовий синдром особливо виражений при грижах диска, що спричиняють компресію нервових корінців і (рідко) спинного мозку.

Дискогенна (грижова) компресія викликає зміни в корінці. Розрізняють три стадії змін корінця: подразнення (характеризується парестезіями та болем), компресії (виникають порушення чутливості), та розриву або корінцевого паралічу (розвивається парез або параліч та анестезія, больовий синдром зникає.

Судинні розлади при остеохондрозі виникають внаслідок порушення судинорухової іннервації і, рідше, внаслідок механічного здавлення судин. Вісцеральні розлади також обумовлені подразненням або випаданням вісцероаферентних або вісцероеферентних волокон. Наявність у корінцях (особливо грудних) великої кількості симпатичних волокон може стати причиною розвитку вісцерального болю та дискінезій.

З роками механічна стабільність ХРС і всього хребта відновлюється за рахунок крайових розростань (остеофітів), фіброзу дисків і капсули, анкілозу фасеточних суглобів, потовщення зв’язок. Ці зміни завершують «дегенеративний каскад» у хребті й іноді призводять до спонтанного стихання болю. Але одночасно вони здатні спричиняти стеноз хребтового каналу. Крім того, остеофіти, спрямовані у бік спинномозкового каналу, можуть травмувати корінці, викликаючи тим самим стійкий больовий синдром і неврологічні розлади.

Клініка і діагностика остеохондрозу. Формування клінічних проявів остеохондрозу залежить від локалізації процесу, форми захворювання (стабільна чи нестабільна) і стадії процесу, а також від стану нервової, імунної, ендокринної, серцево- судинної і м’язової систем.

Клінічні прояви остеохондрозу хребта різноманітні: від сильного болю в спині при гострій грижі дистрофічно зміненого диска до відчуття дискомфорту. Провокуючими чинниками болю в спині найчастіше є м’язове перенапруження, підйом вантажу і незграбний рух, тривала незручна поза, переохолодження, натуження та ін. Розрізняють вертебральні (пов’язані безпосередньо з порушенням функціонування одного або кількох ХРС) і ектравертебральні (пов’язані з патологічною імпульсацією з ураженого сегмента хребта) прояви (синдроми).

Екстравертебральні прояви виникають внаслідок патологічної імпульсації з ураженого відділу хребта, розповсюджуючись по відповідних склеротомах у певні частини тіла. За локалізацією болю ці синдроми отримали назву: краніалгія, торакоалгія, брахіалгія, ішіалгія, круралгія,Ц кальканео-, ахілло-, кокцигодинія (біль в ділянці куприка). Крім того, больові відчуття можуть іррадіювати по обширній вегетативній мережі у вісцеральну сферу (серце, легені, плевру, печінку, підшлункову залозу, кишечник) – вісцеральні симптоми. Особливу групу складають больові синдроми, що виникають при компресії корінців, кінського хвоста й інших відділів периферичної нервової системи. Всі названі варіанти «іррадійованих» і відбитих болів формують різноманіття екстравертебральних нейросудинних, м’язово-тонічних, нейродистрофічних, вертебро-вісцеральних і невральних синдромів.

Вертебральні прояви остеохондрозу:

• • зміна конфігурації хребта (сплощення або посилення лордозу, кіфоз, сколіоз, кіфо- або лордосколіоз);
• • порушення рухливості хребта (обмеження рухливості в результаті міофіксації або псевдоспондилолістезу);
• • локальний біль і болючість при активних і пасивних рухах. Ці симптоми обумовлені подразненням рецепторів поворотного (синувертебрального) нерва;
• • відчуття «втоми хребта» і дискомфорт у спині – ознака втрати амортизуючої функції ХРС, зниження здатності хребта протистояти звичним навантаженням;
• • спазм паравертебральних м’язів спини і шиї, болючість при пальпації в паравертебральних м’яких тканинах, а також болючість остистих відростків, міжостьових зв’язок, області дуговідросткових суглобів, крижово-клубових зчленувань.

Екстравертебральні вертеброгенні синдроми остеохондрозу хребта

Під вертеброгенними ураженнями розуміють неврологічні прояви остеохондрозу хребта:

1. Рефлекторні синдроми – основною причиною є тріщини і розрив волокон фіброзного кільця, що клінічно виявляється напругою і дистрофічними змінами різних м’язів і їх фасцій, що іменуються міофасціальними синдромами. При рефлекторному синдромі біль відрізняється дифузним розповсюдженням, носить склеротомний характер, посилюється при зміні погоди, супроводжується неприємними болючими парестезіями, похолоданням кінцівки, відчуттям повзання мурашок. У групу рефлекторних синдромів входять і дистрофічні зміни суглобів і зв’язок, а також численні вегетативно-судинні порушення. Вони проявляються, зокрема, спазмами судин кінцівок і серця. Останні звуться кардіалгіями, і їх диференціальна діагностика з судинними захворюваннями серця нерідко викликає великі складнощі.

Рефлекторний синдром ділять на три великі групи: м’язово-тонічний, нейродистрофічний і вегетосудинний.

М’язово-тонічний синдром остеохондрозу хребта проявляється напруженням різних груп паравертебральних м’язів.

Нейродистрофічний синдром представлений рядом незапальних уражень суглобів – періартрозів, їх поєднанням з вегетативними порушеннями кінцівок, дистрофічними змінами м’язів і зв’язок. Дистрофічні зміни м’язів у місцях їх прикріплення до кісток виявляються ущільненням сухожиль, болючістю й іменуються терміном «нейроостеофіброз».

Вегетосудинний синдром проявляється судинними і вегетативними порушеннями в руках і ногах.

• 2. Корінцевий синдром – дискогенне (вертеброгенне) ураження корінців спинного мозку. Пошкодження корінця обумовлене не тільки його механічним здавленням, але також запаленням, набряком і демієлінізацією, в генезі яких певна роль може належати імунологічним процесам. Характерними для дискогенного радикуліту € зміни з боку чутливості, рефлекторної (зниження або відсутність рефлексу) і рухової сфери (парези, паралічі). Основною причиною дискогенних радикулітів, як правило, є розрив волокон фіброзного кільця і вторинне здавлення (компресія) спинномозкового корінця грижею диска. При корінцевих синдромах біль носить ниючий, пекучий, колючий, ріжучий характер, супроводжується відчуттям оніміння, повзання мурашок, проходження електричного струму. Біль посилюється при згинанні, невеликому фізичному навантаженні, кашлі, чханні й іррадіює в одну або обидві ноги. Ураження рухового корінця призводить до виникнення м’язової контрактури, а у тяжчих випадках – до гіпотрофії м’язів.
• 3. Корінцево-судинний синдром (радикулоішемія, мієлоішемія) – виявляється гостро виникаючими руховими і чутливими розладами за корінцевим типом з розвитком парезів і паралічів у м’язах верхніх або нижніх кінцівок на тлі зникнення больового синдрому.

Остеохондроз шийного та шийно-грудного відділів хребта

Цервікалгія – шийний біль при остеохондрозі – буває постійним або у вигляді нападів (простріли). Біль при прострілах буває дуже інтенсивним, свердлячим, тупим, але завжди відчувається в глибині шиї, супроводжується напруженням шийних м’язів, тугорухомістю шиї, посилюється при спробах повернутися в ліжку.

Цервікокраніалгія – характеризується болем у шийно-потиличній області з іррадіацією (частіше односторонньою) в тім’яну, скроневу, лобово-очноямкову і вушну ділянки. біль пульсуючого, стріляючого, ниючого або пекучого характеру, з’являється або посилюється при русі голови.

Цервікобрахіалгія – шийні вертеброгенні синдроми в зоні руки і м’язів передньої грудної стінки. Вони обумовлені рефлекторними дистрофічними змінами у м’язах проксимального відділу верхньої кінцівки, плечового пояса і грудної клітки, а також в сухожильно-періартикулярних тканинах плечових і ліктьових суглобів. Місцеві прояви – болючість і напруження м’язів, наявність в них ущільнень, вузликів – часто поєднуються з болючістю в зоні прикріплення сухожилків м’язів до кісткових виступів (дзьобоподібного відростка лопатки, зовнішнього надвиростка плеча тощо).

Остеохондроз шийного і грудного відділів хребта нерідко супроводжується кардіалгічним синдромом (біль в ділянці серця, груднини і за грудниною некоронарного генезу може бути тривалим, ниючим, колючим), який слід відрізняти від стенокардії або інфаркту міокарда.

Синдром хребтової артерії включає комплекс церебральних вегетативних і судинних симптомів, обумовлених подразненням симпатичного сплетення хребтової артерії, деформацією стінки або звуженням її просвіту (рис. 7.21).

Синдром хребтової артерії виявляється болем, парестезіями в шийно-потиличній ділянці з іррадіацією в передні відділи голови, тім’я, скроню, запамороченнями, що супроводжуються нудотою, блювотою, закладеністю або шумом у вухах, фотопсіями.

Остеохондроз поперекового відділу хребта

Клініка стабільних форм остеохондрозу.

І стадія: внутрішньодискове переміщення пульпозного ядра – дискогенна.

Рис. 7.21. Нестабільність хребтово-рухового сегмента в шийному відділі хребта з деформацією хребтової артерії

Виявляється болем у вигляді люмбаго, люмбалгії або люмбоішіалгії.

Люмбаго – гострий, типу прострілу, поперековий біль. Виникає під час підйому тяжкості, незграбного руху, кашлю, чхання. Рухи в поперековому відділі хребта різко обмежені або відсутні.

Люмбалгія – підгострий або хронічний поперековий біль. Виникає поступово після фізичного навантаження, тривалого перебування в незручній позі, охолодження, застудного захворювання тощо. Біль носить тупий характер і посилюється при зміні положення тіла, тривалому перебуванні в положенні сидячи або при ходьбі. Об’єктивно відзначається сплощення поперекового лордозу, обмеження рухів, легка болючість паравертебральних точок у поперековій області.

Люмбоішіалгія – біль у попереку з іррадіацією в одну або обидві ноги склеротомного характеру. Розрізняють наступні форми люмбоішіалгії:

Рефлекторно-тонічна – переважає напруження м’язів, зміна конфігурації хребта, різке обмеження рухів у поперековому відділі.

Вегетосудинна – характерне поєднання болів з відчуттям оніміння ноги, особливо стопи, відчуття «наливання», жару або мерзлякуватості в ній. Неприємні больові відчуття виникають при переході з горизонтального положення в положення стоячи.

Нейродистрофічна – біль носить пекучий характер і зазвичай посилюється в нічний час. Об’єктивно спостерігаються трофічні порушення, гіперкератоз стоп, іноді виразки.

II стадія: випинання, або протрузія диска залежно від локалізації ураженого сегмента, ступеня та місця ураження захворювання може виявлятися кількома синдромами, для яких спільним симптомом є люмбоішіалгія. На відміну від люмбоішіалгії при І стадії захворювання, біль при протрузіях дисків іррадіює у відповідний дерматом, або ж частіше спостерігається поєднання склеротомної і дерматомної іррадіації.

Біль відрізняється тривалістю, стійкістю, інтенсивність його збільшується при навантаженні на хребет, при рухах. У спокої біль дещо стихає, але повністю не зникає. У хворих з випинанням дисків наявні рефлекторні міотонічні розлади, причому зустрічаються вони практично у всіх пацієнтів і більш виражені, ніж при І стадії захворювання. Поперековий лордоз згладжений, паравертебральні м’язи напружені, рухи в поперековому відділі хребта різко обмежені. Порушення чутливості виявляється у вигляді гіпестезії, парестезії, відчуття оніміння, повзання мурашок. Відмічається зниження або відсутність рефлексів, м’язової сили і гіпотрофія м’язів.

III стадія: грижа диска проявляється больовим рефлекторним і компресійним корінцевими синдромами.

Больовий синдром люмбоішіалгії найчастіше виникає гостро після травми або підйому тяжкості, іноді на фоні передуючої помірної люмбалгії. Біль досягає великої інтенсивності тільки в перших 1-2 тижні, потім зменшується. Люмбалгія часто із самого початку виражена слабо і в деяких хворих до моменту звернення до лікаря повністю зникає. Зберігається тільки ішіалгія, що характеризується, як при II стадії, поєднанням склеротомної і дерматомної іррадіації. При III стадії стабільної форми захворювання позитивні симптоми натягнення (симптом Ласега, перехресний симптом Вассермана). Різко виражені міотонічні реакції: гіпертонус паравертебральних м’язів, посилення кіфозу або випрямляння поперекового лордозу, сколіоз. Вимушені анталгічні пози (пацієнт лежить на боці із зігнутою в колінному і кульшовому суглобах хворою кінцівкою) і різке обмеження всіх або деяких рухів у поперековому відділі хребта (найчастіше відсутні рухи в сагітальній площині і нахил у хвору сторону) доповнюють клінічну картину цієї стадії захворювання. Корінцеві синдроми спостерігаються у всіх пацієнтів з III стадією стабільної форми остеохондрозу поперекового відділу хребта. У хворих є порушення чутливості в зоні іннервації 1-2 корінців.

Клініка нестабільних форм остеохондрозу. При нестабільних формах остеохондрозу поперекового відділу хребта клінічна картина характеризується типовим синдромом нестабільності і рефлекторним міотонічним синдромом при відносно рідко вираженій неврологічній симптоматиці.

Залежно від ураження тих чи інших структур рухового хребтового сегмента розрізняють три стадії нестабільної форми поперекового остеохондрозу.

Дискогенна нестабільність (1 стадія) – проявляється головним чином люмбалгією, що переходить при динамічних навантаженнях в люмбоішіалгію. На початку захворювання біль інтенсивніший вранці, вдень за рахунок координованого збільшення активності м’язів і відносної стабілізації хребта зменшується, але до вечора, по мірі стомлення м’язів, збільшується. Із збільшенням деструкції диска і випинанням його біль стає настільки сильним, що позбавляє хворого можливості навіть короткочасно знаходитися у вертикальному положенні. Переважає рефлекторний синдром, що виявляється обмеженням рухливості в поперековому відділі хребта. При блоці сегмента спостерігається раптовий різкий біль у попереку і відсутність рухів. М’язи різко напружені. У зв’язку з розвитком набряку через кілька днів можуть з’явитися корінцеві розлади.

Дискартрогенна нестабільність (2 стадія) – характеризується вираженою залежністю больових відчуттів від статико-динамічного навантаження на хребет. Часто від статико-динамічного навантаження залежить не тільки інтенсивність болю, але й парестезії, рідко – анталгічний сколіоз. Ці симптоми з’являються під час ходьби і при рухах, а в положенні лежачи і при розвантаженні хребта значно зменшуються або зникають. Біль локалізується в поперековій області, іррадіює зазвичай в обидві нижні кінцівки. Разом з вираженим рефлекторним синдромом (згладженість лордозу, напруження м’язів спини, обмеження рухливості в поперековому відділі хребта) у частини хворих виявляються і корінцеві розлади. Причиною корінцевих розладів найчастіше є фрагменти розірваного диска, що зміщуються в хребтовий канал. Від їх величини залежить ступінь вираженості неврологічних розладів – аж до грубих порушень функції нижніх кінцівок і органів малого таза. На відміну від грижі диску корінцеві розлади даного генезу, як правило, постійні і не регресують.

Дегенеративний спондилолістез (3 стадія) – клінічно виявляється люмбоішіалгією і синдромом нестабільності, що відображає залежність клінічних симптомів від статико-динамічного навантаження на хребет. У пацієнтів з дегенеративним спондилолістезом рефлекторні порушення зустрічаються рідше. Проявляється різке напруження м’язів спини, обмеження рухливості поперекового відділу хребта, корінцеві розлади зустрічаються рідко. Частіше вони виявляються гіпестезією в зоні 1 -2 корінців, асиметрією рефлексів.

Інструментальна діагностика. Рентгенологічне дослідження уточнює локалізацію процесу і характер структурно-функціональних змін в ХРС. Виконуються безконтрастна оглядова і функціональна (у положенні максимального згинання і розгинання в бічній проекції) рентгенографія. Порушення рухливості (нестабільність хребта) в ХРС встановлюється на функціональних спондилограмах у бічній проекції при максимальному згинанні і розгинанні в положенні стоячи. У нормі зсув хребців у горизонтальній площині при максимальному згинанні і розгинанні складає близько 2 мм. Зростання цифрових значень зміщення вказує на нестабільність у ХРС або на зсув хребця – спондилолістез. Також до рентгенологічних ознак остеохондрозу хребта відносять: зменшення висоти між- хребцевого проміжку, субхондральний склероз – порушення конфігурації і потовщення замикальної пластинки з наявністю ділянок вдавлення – вузлів Шморля, крайові кісткові розростання, артроз (між- хребцевих суглобів, унковертебральний, хребтово-ребровий) (рис. 7.22).

За показаннями виконуються рентгенографія з контрастуванням субарахноїдального (мієлографія) (рис. 7.23) або епідурального (епідурографія) просторів хребтового каналу, магнітно-резонансна (рис. 7.24 та 7.25) або спіральна комп’ютерна томографія.

Лікування. Лікування остеохондрозу хребта має бути спрямоване на всі ланки патогенезу, проводитися з урахуванням локалізації ураження, стадії, форми й етапу захворювання, функціонального стану організму та окремих його систем. Зазвичай такий ефект дає комплексне застосування різних засобів (медикаменти, ЛФК, масаж, тракція, мануальна терапія і т.д.) залежно від показань. План лікувально-реабілітаційних заходів складається індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням переважаючих патологічних синдромів:

• 1. Больовий синдром – використовують анальгетики, нейролептики і транквілізатори, відволікаючі засоби, інфільтраційну терапію, діадинамотерапію, УФО, електрофорез анестетиків, іммобілізацію хребта.
• 2. Ортопедичні порушення (нестабільність в ХРС, функціональний блок, прояви стенозу) – іммобілізація та витягнення хребта, ЛФК, декомпресивно-стабілізуючі оперативні втручання.
• 3. Мікроциркуляторні порушення в тканинах хребта і на периферії (набряк, ішемія, гіпоксія) – призначають протинабрякові, спазмолітичні засоби (нікотинова кислота, нікошпан), гангліоблокатори (ганглерон, пахікарпін та ін.), інфільтраційну терапію, ультразвук, сегментарний масаж, рефлексотерапію, місцеве тепло.
• 4. М’язово-тонічні порушення – проводять теплові процедури, масаж, інфільтраційну терапію, рекомендуються транквілізатори і міорелаксанти, ультразвук, рефлексотерапія, аутогенна релаксація.
• 5. Нейродистрофічний синдром (нейроостеофіброз) – сегментарно-точковий масаж, гормоно- і ферментотерапія, використовують біостимулятори і розсмоктуючі засоби.
• 6. Порушення нервової провідності – призначають антихолінестеразні препарати, вітамінотерапію, масаж, ЛФК, анаболічні гормони, АТФ, біостимулятори, розсмоктуючі засоби.
• 7. Дисгемічні порушення церебрального, спинномозкового або периферичного кровообігу – ліжковий режим у гострий період, іммобілізація ураженого відділу хребта, спазмолітики, гіпотензивні, кардіотонічні, протинабрякові засоби, нейролептики і транквілізатори, антигістамінні препарати, декомпресія ураженої судини.
• 8. Реактивні рубцево-спайкові зміни в епідуральній клітковині, оболонках нервів і спинного мозку – проводиться гормоно- й ензимотерапія (введення в епідуральну клітковину, внутрішньом’язово, підшкірно, з використанням фонофорезу), розсмоктуючі засоби, біостимулятори, хірургічне розсічення спайок.

Рис. 7.22. Рентгенограми (А – передньо-задня; Б – бокова проекції) попереково-крижового відділу хребта. Зменшення висоти міжхребцевих проміжків L-Lj L-Lf L-Sсубхондральний склероз, крайові кісткові розростання, артроз міжхребцевих суглобів, спондилолістез L3 хребця

Рис. 7.23. Рентгенограми (передньо-задня (А) та бокова (Б) проекції попереково-крижового відділу хребта з контрастуванням субарахноідального простору (міелографія). Дефект заповнення хребтового каналу на рівні міжхребцевого диска L4-L1 що вказує на грижу міжхребцевого диска

Рис. 7.24. Магнітно-резонансна томографія (А – бокова та Б–аксіальна проекції попереково-крижового відділу хребта. Грижа міжхребцевого диска L4-L5.

Оперативне втручання показане при:

• • гострому здавленні кінського хвоста, що спричиняє розвиток нижнього парапарезу і тазових порушень;
• • здавленні корінця, що викликає наростаючий парез;
• • тяжкому інвалідизуючому больовому синдромі, стійкому до консервативного лікування.

Хірургічні втручання при остеохондрозі хребта поділяють на:

• декомпресивні – усунення чинників, що здавлюють нейросудинні утворення хребтового каналу (дискектомія, фасетектомія, ламінектомія та ін.;

Рис. 7.25. Магнітно-резонансна томографія попереково-крижового відділу хребта. Зсув (спондилолістез) L5 хребця вентрально на 1/2 відносно S, хребця крижі з деформацією хребтового каналу

• • стабілізуючі (спондилодез) – спрямовані на стабілізацію уражених ХРС – передній, задній і передньо- задній спондилодез;
• • комбіновані декомпресивно-стабілізуючі оперативні втручання – одномоментне виконання етапу декомпресії з наступною стабілізацією ХРС.

источник